Річка Бакшала

Бакшала — річка в Україні, права притока річки Південний Буг. Довжина 48 км. Площа водозбірного басейну 766 км². Похил 0,94 м/км. Долина трапецієвидна, завширшки 2,5 км. Річище звивисте, шириною до 10 м, є перекати. Використовується на рибництво.

Центральний ставок у селищі Врадіївка

Бере початок з озера в смт Врадіївка. До нашого часу дійшли свідчення, що в західній частині ставка, який тепер знаходиться в центрі селища, з-під землі било потужне джерело, яке і давало початок річці Бакшалі. Тече по території Врадіївського, Первомайського, Доманівського районів Миколаївської області. Збудовано близько 40 невеликих водоймищ і ставків комплексного використання.

Якщо розглядати топонімічне значення гідроніму «Бакшала», то виникають деякі розбіжності в визначенні походження та значення назви.
Значна кількість топонімів в Північному Причорномор'ї має скіфсько - сарматське походження. Зокрема, назви найбільших річок регіону — Дон, Дунай, Дніпро і Дністер, — можливо, скіфського походження. За іншою версією, ці назви річок з'явилися ще за часів індоєвропейської спільності, і походять від кореня dānu — річка, вода (у осетинському — «дон», а на санскриті — «дно»).

А походження назви «Бакшала», скоріше за все, тюркського походження. Хоча, азербайджанський молодий вчений Заур Гасанов у книзі "ЦАРСКИЕ СКИФЫ" стверджує, що скіфи і тюрки це одне і те саме.
В назві річки «Бакшала» дві фонетичні частки: Бакша; -ла.

1. БАКЧА, БАКША - город в полі, в степу, не при будинку; на піднятій плугом цілині.
2. БАКША - | бакша, бакса, бакси, киргизький шаман, чаклун і лікар.

"-ла", у фіно-угорських топонімічних системах застосовувався для позначення приналежності якої-небудь місцевості окремій людині або цілому роду. У подібних топонімах перед формантом "-ла" зазвичай стоїть особисте ім'я людини або назва роду.
Ну і візьмемо ще одну частку тюркського походження «-елга» — річка.
З усього вище сказаного виникає два варіанти:

• Бакшала (Бакчелга) – зелена долина, балка, річка.
• Бакшала – бакша (чаклун, шаман); ла (місцевість, замля) – «земля шаманів».

Другий варіант виглядає абсурдно, але на мою думку, заслуговує на існування.

Схили долини р. Бакшали прорізані численними ярами й балками, в яких чимало джерел з чистою питною водою. Характерною рисою мікрорельєфу регіону є також наявність на високих плато подових форм, формування яких генетично й регіонально пов’язане з товщею важких суглинків і глин. У давнину вони були місцями водопою тварин і їхнє розміщення мала враховувати стратегія мисливського промислу.
Формування долини р. Бакшали тісно пов’язане з основними етапами геологічної історії Півд. Бугу. Басейн р. Бакшали тяжіє до стику Українського щита й Причорноморської западини. Русло річки прокладене по корінних породах - гнейсах, гранітах та ін. На схилах більш пологого лівого берега, а також на північ від с. Анетівка всюди прослідковуються виходи на земну поверхню корінних порід щита. Отже, р. Бакшала, яка протікає в широтному напрямку, немовби розділяє Причорноморську низину й Подільське підвищення.

Мікрорегіон нижньої течії р. Бакшали, густо насичений палеолітичними пам’ятками, був привабливим для давнього населення передусім своєрідною геоморфологічною структурою, яка сприяла концентрації в долині річки великих стад травоїдних тварин (наявність безмежних просторів, вкритих густою рослинністю, та пологих спусків до водопою). Розчленований рельєф, круті схили й різкі повороти русла річки допомагали успішно вистежувати здобич та полювати. До того ж, мікроніша була досить добре забезпечена кременевою сировиною.

На схилах р. Бакшали в районі розташування Анетівки виявлені значні поклади кременя.

Розкопки поселення показали, що археологічний матеріал стратиграфічно залягає масивною товщею (до 4 м) у дофінівсько - причорноморських відкладах (за М.Ф. Векличем). Відкритий на невеликій площі на глибині близько 4 м від земної поверхні нижній культурний шар з вогнищами, уламками фауни, крем’яними виробами залягає у світло-бурому супіску з прошарками піску, журавчиків та раковин молюсків. Таке стратиграфічне положення цього комплексу дає змогу датувати його дофінівським часом. Сировиною для виготовлення знарядь праці мешканцям поселення слугував місцевий кремінь поганої якості, багаті відклади якого поширені на схилах р. Бакшали.